Пригоди дядька Лева" у румунських степах (איך דוד אריה נתקע פעם על ענן) | 3

Як дядько Лев одного разу застряг на хмарі Якось у
п’ятницю дядько Лев, Орест і я сиділи у дворі. День був
похмурий, і ми дивились на хмари у небі. Я щомиті бачив у
хмарах різні речі і форми: тигра, ящірку, людське обличчя,
окуляри. І щоразу віяв вітер і ті форми змінював. Це було
класно, і я сказав: — Як класно! От би можна було кататись
на хмарах. — Кататись на хмарах? Та ну, — сказав
Орест. — На хмарі неможливо сидіти. Хмари зроблені з
водяної пари. Дядько Лев глянув на небо і мовив: — А я
одного разу катався на хмарині. — Що? Правда? — запитав
я. — Так, було зі мною таке, — відповів дядько Лев. — Я
пішов на компі пограю, — сказав Орест і пішов у дім, ніби
й не почув слів дядька Лева. Оповідка дядька Лева
його не зацікавила. — Коли це було? Коли ти катався на
хмарині? — запитав я дядька Лева. — Коли був у румунських
степах, — відповів той. — І не просто катався, а ще й
застряг на ній. — Не може бути! Що, правда можна застрягти
на хмарині? — я перевів погляд із обличчя дядька Лева
на хмари, що пливли у небі. — Усе почалося під час
моєї подорожі Хмарним Лісом у Країні Велетнів, що в
румунських степах, — почав розповідати дядько Лев. — Я вирушив
до Країни Велетнів, щоб дослідити традиції велетнів і